ГЕОПОЛІТИЧНІ Й ГЕОЕКОНОМІЧНІ АМБІЦІЇ ТА «М’ЯКА СИЛА» КИТАЮ: ЗАУВАГИ ДО ДИСКУРСУ ПРО ОСОБЛИВОСТІ ПРОСУВАННЯ Й УТВЕРДЖЕННЯ

Анотація

Запропоновано погляд на специфіку утвердження геоекономічних і геополітичних амбіцій Китайської Народної Республіки як потенційної першої економіки у світі та держави – світового гегемона на прикладі взаємовідносин Пекіна й Вашингтона, Пе- кіна та Нью-Делі, Пекіна й Москви та Пекіна й держав нижчого рівня (наприклад, Пакистану). Окрема увага приділена розгляду політики реалізації «soft power» («м’якої сили») як самостійного концепту зовнішньополітичної лінії Китаю та як складової частини комплексної політики утвердження геоекономічної і геополітичної доктрини Китайської Народної Республіки в майбутньому дво- чи багатополярному світі. Авторський підхід спирається на поєднання аналітичного й синтетичного методів дослідження. Модель співпраці Китайської Народної Республіки та Ісламської республіки Пакистан вибрана для ілюстрації реалізації амбітного проєкту «Один пояс, один шлях» на прикладі розгляду функціонування Китайсько-пакистанського економічного коридору (синтетичний метод дослідження). З іншого боку, акцент зроблено не тільки на геоекономічних, а й на геополітичних перспективах глобальної ініціативи «Один пояс, один шлях», яка розглядається як приклад реалізації Пекіном концепту «soft power» (аналітичний метод дослідження). Авторка доводить, що не варто зосереджувати фокус дослідницької уваги виключно на протистоянні між Пекіном і Вашингтоном, тому що цілком імовірне розгортання та посилення протистояння між Пекіном і Нью-Делі із залученням держав – гравців нижчого рівня, наприклад Пакистану. Особливими є також відносини між Пекіном і Москвою, вектори їх розгортання після 24 лютого 2022 р. стали більш варіативними. «Спільна заява Російської Федерації та Китайської Народної Республіки про міжнародні відносини, що вступають у нову епоху, і глобальний стійкий розвиток» від 4 лютого 2022 р. має переважно декларативний характер, проте не варто недооцінювати проголошені в документі позиції сторін, а саме: про неприйняття виключно західного тлумачення демократії; про визнання з боку Росії суверенітету Китаю над Тайванем; про засудження Пекіном «кольорових революцій» і подальшого розширення НАТО. Авторка обґрунтовує бачення нинішньої колаборації Китаю та Росії як взаємовигідної в коротко- й середньостроковій перспективах, однак малопрогнозованої з огляду на стратегічні цілі розвитку обох держав. Новітню китайську стратегію геоекономічного й геополітичного просування на шляху до світової гегемонії слушно порівнювати з великою шаховою партією, у якій Пекін прагне бути умовним «старшим братом» радше приховано та напівприховано, аніж за допомогою жорсткої сили.