ГЕОПОЛІТИЧНІ ІМПЕРАТИВИ ДОНОРСЬКИХ ПРАКТИК: ПОРІВНЯННЯ КИТАЙСЬКОГО ТА АМЕРИКАНСЬКОГО ПІДХОДІВ ДО МІЖНАРОДНОЇ ДОПОМОГИ

Анотація

У сучасному світі, де геополітична конкуренція між провідними державами набуває нових форм, міжнародна допомога дедалі частіше виступає не лише інструментом розвитку, а й засобом реалізації зовнішньополітичних стратегій. Особливої актуальності ця тематика набуває у контексті трансформації глобальної архітектури донорства, що супроводжується скороченням участі США та зростанням впливу Китаю. У статті представлено розгорнутий порівняльний аналіз двох провідних моделей міжнародної допомоги – американської (що реалізовувалася через Агентство США з міжнародного розвитку – USAID) та китайської (втілюваної через Агенцію міжнародного розвитку і співробітництва Китаю – CIDCA). Автор розглядає зовнішню допомогу як інструмент реалізації політичної стратегії, який поєднує заявлені гуманітарні цілі з досягненням геоекономічних і геополітичних переваг. Методологічною основою дослідження виступає підхід «найбільш відмінних систем» (Most Different Systems Design), що дозволяє порівнювати структури зовнішньої допомоги за умов значних політичних, економічних та управлінських відмінностей між державами-донорами. Інформаційну основу дослідження становлять офіційні документи донорських агенцій, звіти міжнародних організацій, бази даних про допомогу, а також сучасні наукові праці, присвячені політиці розвитку, зовнішній допомозі та стратегічному донорству. Порівняння охоплює чотири основні виміри. Стратегічні характеристики включають аналіз ключових імперативів (безпековий для США та економічний для КНР), політичної кондиціональності та концептуального розуміння розвитку. Операційні характеристики стосуються обсягів допомоги, географічної спрямованості, співвідношення грантів і кредитів, участі місцевих акторів, а також ролі технічної допомоги. Інституційний вимір охоплює організаційну архітектуру агентств, ступінь централізації, взаємодію з іншими відомствами, рівень прозорості та формалізації процедур. Результативні характеристики пов’язані з ефективністю реалізації програм, швидкістю виконання, витратами, залученням бенефіціарів та сприйняттям допомоги в країнах-реципієнтах. У підсумку встановлено, що обидві моделі, попри риторичні розбіжності, служать реалізації національних інтересів і супроводжуються прихованими формами впливу. Модель США відзначається інституційною сталістю, але демонструє політичну мінливість і високу вартість. Китайський підхід ефективніший у витратах і адаптивніший до потреб реципієнтів, проте страждає від низької прозорості, економічної залежності та ризиків асиметричної взаємодії.