МОДЕЛЬ «КИТАЙ ПЛЮС ОДИН» У СУЧАСНИХ УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ: КЕЙС КОНКУПЕРАЦІЇ КИТАЙ – В’ЄТНАМ

Анотація

Модель «Китай плюс один» актуалізувалось після 2009 року завдяки внутрішнім, а після 2018 року – завдяки глобальним чинникам. Основними внутрішньокитайськими причинами впровадження моделі «Китай плюс один» визначено такі як: зростання собівартості виробництва внаслідок підвищення витрат на оплату праці, соціальний захист населення та посилення екологічних вимог; інституційна специфіка; вибірковість надання пільг; недосконалість судового захисту; порушення прав інтелектуальної власності; упередженість населення щодо компаній певних юрисдикцій як причина небезпеки та зниження попиту на внутрішньому ринку. На сучасному етапі мотивація до запровадження моделі зумовлена передусім прагненням до мінімізації впливу глобальних ризиків та невизначеності. До основних глобальних чинників, які детермінують диверсифікацію економічної діяльності шляхом винесення окремих ланок у глобальних виробничо-збутових ланцюгах поза межі КНР, віднесено: торговельну війну між США та Китаєм; пандемію Ковід-19; подальше уповільнення темпів економічного зростання Китаю; політику глобальних лідерів щодо зниження залежності від Китаю, підписання нових трансрегіональних угод. Розглянуто основні переваги та недоліки перенесення ланок виробничо-збутових ланцюгів до В’єтнаму. До основних переваг віднесено: спільний сухопутний та морський кордон між двома країнами, що суттєво знижує логістичне та вартісне навантаження; сучасну транспортну та виробничу інфраструктуру; макроекономічну та політичну стабільність, середньорозвинений фондовий ринок, невисокий рівень оплати кваліфікованої праці; високі темпи економічного зростання. В’єтнам продемонстрував гнучке результативне реагування на невизначеність глобального бізнес-середовища. Показано, як в умовах пандемії Ковід, глобальних проблем внаслідок економічних суперечок між США і Китаєм, підписання нової багатонаціональної угоди (Всеосяжної та прогресивної угоди для Транстихоокеанського партнерства) та іншого В’єтнам зміг отримувати вигоду з цього. До недоліків віднесено наявність територіальних суперечок та регіональної конкуренції між країнами, застережень з боку В’єтнаму щодо посилення китайського економічного впливу. Внаслідок залучення В’єтнаму в модель «Китай плюс один» відбулась реструктуризація двосторонньої торгівлі шляхом багаторазового зростання в’єтнамського високотехнологічного експорту до Китаю, зросли іноземні інвестиції, що мало внесок в економічне зростання В’єтнаму. На прикладі В’єтнаму обґрунтовано, що всі учасники моделі «Китай плюс один» отримують переваги: міжнародні компанії, які диверсифікують ризики, Китай та В’єтнам.