КИТАЇЗАЦІЯ ІСЛАМУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІСТОРИЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ

##plugins.themes.bootstrap3.article.main##

##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##

  В. Ю. Голод

Анотація

22 березня 2023 року розпочався священний місяць Рамадан, коли мільйони мусульман по всьому світі дотримуються посту, основоположного принципу сповідування ісламу. Відповідно до заяв чиновників у Китаї налічується майже 35 000 мечетей, з яких 25 000 знаходяться у Сіньцзяні. У цей день у мечеті Нюцзе (牛街礼拜寺), одній з найвідоміших мечетей Китаю, зібралися мусульмани на святкування початку місяця Рамадан (див. рис. 1). Як помітили спостерігачі, людей прийшло відносно небагато, в основному старше покоління та невелика кількість дітей. Це можна пояснити тим, що заняття з ісламу для молоді та дітей перебувають під забороною. До того ж у мечетях не поширюється дитяча література чи інша інформація про іслам, так само, як неможливо її замовити на китайських пошукових ресурсах. Поява ісламу в Китаї датується ще з VII століття. Дрю К. Гледні, Рафаель Ізраїль, Джонатан Ліпман і Майкл Діллон – серед інших міжнародних та китайських учених, які досліджували історію китайського ісламу та ідентичність китайських мусульман. Однак роботи західних учених на тему ісламу в Китаї різняться з результатами досліджень китайських учених. Це особливо стало помітно в епоху Сі Цзіньпіна, що пояснюється делікатністю теми та перешкодами в організації польових досліджень. Китаїзація ісламу простежується протягом усієї історії Китаю і була предметом активних дискусій у різних академічних колах. В епоху Сі Цзіньпіна ці дискурси здебільшого ігноруються через політичні причини. У цій статті автор ставить за мету ознайомити з експертними думками деяких учених щодо історичної еволюції китайського ісламу на прикладі найбільших китайських мусульманських етнічних груп – хуейської та уйгурської. Ідентичність китайських мусульман у сучасному Китаї важливо розглядати крізь призму історичної еволюції. Китаїзація ісламу є важливою частиною цього процесу. Коротке представлення робіт деяких учених допоможе майбутнім дослідникам зорієнтуватися у походженні та розвитку ісламу в Китаї та сприятиме більшій кількості публічних дискусій на тему китаїзації ісламу.

Як цитувати

Голод, В. Ю. (2023). КИТАЇЗАЦІЯ ІСЛАМУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ІСТОРИЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ. Китаєзнавчі дослідження, (2), 32-41. https://doi.org/10.51198/chinesest2023.02.032
Переглядів статті: 118 | Завантажень PDF: 86

##plugins.themes.bootstrap3.article.details##

Ключові слова

іслам, мусульмани, хуей, уйгури, китаїзація

Посилання
Abramson Marc Samuel. (2011), “Ethnic Identity in Tang China”. The University of Pennsylvania Press, Dec 31. History. 288 p.
Barfield Thomas (Feb. 2000), “Reviewed Work: Familiar Strangers: A History of Muslims in Northwest China by Jonathan N. Lipman”, International Journal of Middle East Studies, Vol. 32. № 1, pp. 164–166, аvailable at: https://www.jstor.org/stable/259544.
Benite Zvi Ben-Dor. (2010), “From Literaty to Ulama: The Origins of Chinese Moslem Nationalist Historiography” in Nationalism and Ethnic Politics, Vol. 9, 3 June 2010, Routledge, Taylor & Francis Group, 2004.
Buell Paul D. (1979), “Sino-Khitan Administration in Mongol Bukhara”. Journal of Asian History. Vol. 13, № 2, pp. 121–151.
Caprioni Eelena. (2011), “Daily Encounters Between Hans and Uyghurs in Xinjiang: Sinicization, Integration or Segregation?”, Pacific Affairs 84, № 2: 267–87, аvailable at: http://www.jstor.org/stable/23056763.
Dillon Michael. (1999), “China’s Muslim Hui Community: Migration, Settlement, and Sects”. Psychology Press. Dungans. 208 p.
Gladney Dru C. (1996), Muslim Chinese: Ethnic Nationalism in the People’s Republic”. 2nd ed. Vol. 149. Harvard University Asia Center, аvailable at: https://doi.org/10.2307/j.ctt1tg5gkz.
Goldman Merle. (Jan. 1986), “Religion in Post-Mao China”, The Annals of the American Academy of Political and Social Science, Vol. 483, Religion and the State: The Struggle for Legitimacy and Power, pp. 146–156.
Golod V. (February 2023), Muslim Identity in Contemporary China Through the Lens of Chinese Nationalism. Cultural and Religious Studies. Volume 11, № 2. (Serial Number 99). Pp. 91–98.
Golod V. (2022), The role of the Chinese Islamic Association in Contemporary China. Thesis to the XVI scientific conference “Chinese civilization: traditions and modernity”. Pp. 98–100.
Ishfaq S. (2018), The Sinicization and Suppression of China’s Muslim Uyghurs”. Foreign policy journal, аvailable at: http://www.foreignpolicyjournal.com/2018/11/23/the-sinicization-and-suppression-of-chinas-muslim-uyghurs/.
Israeli Rafael. (2002), Islam in China: Religion, Ethnicity, Culture, and Politics, Lexington Books, 339 p.
Lipman Jonathan. Familiar Strangers: A History of Muslims in Northwest China (Seattle: University of Washington Press, 1998), xxii–xxxiii. Dru Gladney, Muslim Chinese: Ethnic Nationalism in the People’s Republic. Cambridge: Harvard Council of East Asian Studies, 1989, pp. 96–8.
Lei Wan (2010/2), “The Chinese Islamic “Goodwill Mission to the Middle East” During the Anti-Japanese War, Dîvân DİSİPLİNLERARASI ÇALIŞMALAR DERGİSİ cilt 15 say›, 29 pp. 133–170.
Meng Wei. (2010), The Advent of Islam in China: Guangzhou Fanfang during the Tang-Song Era”. 814 pages.
Morgan D.O. (1994), “Rāshid Al-Dīn Tabīb”. Encyclopaedia of Islam. Vol. 8 (2nd ed.). Brill Academic Publishers. pp. 145–148.
Rawski Evelyn S. (Nov. 1996), “Presidential Address: Reenvisioning the Qing: The Significance of the Qing Period in Chinese History”. The Journal of Asian Studies, Vol. 55, № 4, pp. 829–850, аvailable at: https://www.jstor.org/stable/2646525
Soucek Svat (2000), “A History of Inner Asia”, Cambridge University Press, Feb 17. History. 369 p.
Wlodzimierz, Cieciura (2016), “Ethnicity or Religion? Republican-Era Chinese Debates on Islam and Muslims”. Islamic Thought in China Sino-Muslim Intellectual Evolution from the 17th to the 21st Century (Jonathan Lipman ed.) (pp. 107–146). Publisher: Edinburgh University Press Ltd.
Yuan Chen. (1985), ‘Huihuijiao ru Zhongguo shilue’ (A historical outline of Islam’s entrance into China), Yinchuan: Ningxia Renmin Chubanshe, Vol. 1, pp. 3–1.