МОВНА ПОЛІТИКА КИТАЮ ТА ПЛАНУВАННЯ В ОСВІТІ: ПОРІВНЯННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПІДХОДІВ
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Китай, відомий своєю мовною та етнічною різноманітністю, бореться зі складним мовним ландшафтом, де офіційною мовою домінує китайська. Незважаючи на популярність офіційної китайської мови, КНР багата на різноманітні регіональні діалекти та 55 офіційно визнаних груп етнічних меншин. Мовна політика, спрямована на підвищення грамотності та забезпечення стабільності, викликала дискусії щодо наслідків для мов і діалектів меншин. У статті оцінюється мовна політика Китаю через призму неокласичного та історико-структурного підходів, проливаючи світло на складну динаміку формування мовного розмаїття та національної ідентичності в КНР. Історико-структурний підхід до аналізу мовної політики передбачає вивчення суспільних, історичних і політичних чинників, які формують і впливають на мовну політику. Він розглядає історичний контекст, структуру влади та роль держави. Неокласичний підхід більше зосереджується на індивідуальному виборі, ринкових та загальноекономічних тенденціях і впливі різних акторів на розвиток мовної політики. Неокласичний підхід хоча і цінний, проте не повною мірою відображає вплив державних ініціатив і рівень активності місцевих акторів. Навпаки, історично-структурна перспектива виявляється більш проникливою, ураховуючи політичні, суспільні та історичні чинники у формуванні мовної політики. Поширення англійської мови в багатомовних спільнотах підкреслює важливість розподілу ресурсів, наголошуючи на необхідності історично-структурної перспективи. Хоча історико-структурний підхід забезпечує більш повне розуміння, визнання потенціалу зміцнення неокласичного підходу через емпіричні дослідження є вирішальним. Подальші дослідження академічної успішності, практики «перемикання кодів» (code-switching) і глибинні інтерв’ю можуть запропонувати тонке розуміння динаміки реалізації мовної політики та її впливу на зацікавлені сторони в освітньому середовищі Китаю.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
мовна політика, мовне планування, мова навчання, державна політика, білінгвальна освіта
Blachford, D. (2004), “Language Spread versus Language Maintenance: Policy Making and Implementation Process.” Language Policy, edited by M. Zhou and H. Sun, Springer, pp. 99–122.
Blommaert, J. (2004), “Writing as a Problem: African Grassroots Writing, Economies of Literacy, and Globalization.” Language in Society, vol. 33, no. 05, doi: 10.1017/s0047404504045014. Accessed 30 Aug. 2019.
Bourdieu, P. (1991), Language and Symbolic Power. Cambridge, Polity Presss. Bugarski, R. and Hawkesworth C. (1992), Language Planning in Yugoslavia. Slavica Pub, 1992.
China’s “Bilingual Education” Policy in Tibet (2020), Human Rights Watch. Available at: www.hrw.org/report/2020/03/05/chinas-bilingual-education-policytibet/tibetan-medium-schooling-under-threat. Accessed 20 Nov. 2023.
Cobarrubias, J. (1982), “Language Planning: The State of the Art.” Progress in Language Planning, by Juan Cobarrubias, edited by Joshua A Fishman, Berlin; New York, Mouton Publishers, pp. 3–28.
Cooper, R. L. (1989), Language Planning and Social Change. Cambridge, Cambridge University Press.
Curdt-Christiansen, X. (2016), “Conflicting Language Ideologies and Contradictory Language Practices in Singaporean Multilingual Families.” Journal of Multilingual and Multicultural Development, vol. 37, no. 7, pp. 694–709, doi: 10.1080/01434632.2015.1127926.
Encyclopedia of Language and Education. (2008), Edited by Nancy Hornberger, New York, Springer.
“Ethnic Mongolians in China Protest Removal of Traditional Language in Schools.” (2020), Reuters. Available at: www.reuters.com/article/us-chinaeducation-mongolian-protests-idUSKBN25T0YP/. Accessed 20 Nov. 2023.
Feng, A. (2007). Bilingual Education in China: Practices, Policies and Concepts. Clevedon, Multilingual Matters.
Feng, A. and Adamson, B. (2017), “Language Policies and Sociolinguistic Domains in the Context of Minority Groups in China.” Journal of Multilingual and Multicultural Development, vol. 39, no. 2, pp. 169–180, doi: 10.1080/01434632.2017.1340478.
Feng, A. and Sunuodula, M. (2009), “Analysing Language Education Policy for China’s Minority Groups in Its Entirety.” International Journal of Bilingual Education and Bilingualism, vol. 12, no. 6, pp. 685–704, doi: 10.1080/13670050802684396.
García, O. and Menken, K. (2010), Negotiating Language Policies in Schools: Educators as Policymakers. Routledge.
Han, Y. and Johnson, D. (2020), “Chinese Language Policy and Uyghur Youth: Examining Language Policies and Language Ideologies.” Journal of Language, Identity & Education, vol. 20, no. 3, pp. 1–14, doi: 10.1080/15348458.2020.1753193.
Hancock, A. (2014), “Language Education Policy in Multilingual Scotland: Opportunities, Imbalances and Debates.” Language Problems and Language Planning, vol. 38, no. 2, pp. 167–191, doi: 10.1075/lplp.38.2.04han. Accessed 27 May 2019.
Hu, G. (2009), “The Craze for English-Medium Education in China: Driving Forces and Looming Consequences.” English Today, vol. 25, no. 4, pp. 47–54, doi: 10.1017/s0266078409990472.
Hu, W. (2001), “A Matter of Balance – Reflections on China’s Language Policy in Education.” Asian Englishes, vol. 4, no. 1, June 2001, pp. 66–79, doi: 10.1080/13488678.2001.10801064.
Johnson, D. (2013), Language Policy. Springer, 2013.
Kaplan, R. and Richard B. (1997), Language Planning from Practice to Theory. Clevedon England; Philadelphia, Multilingual Matters.
Lam, A. (2005), Language Education in China. Hong Kong University Press. Accessed at: 16/03/2023.