ЛЯО ЇМЕЙ. ЗАКОХАНИЙ НОСОРІГ

Анотація

П’єсу «Закоханий носоріг» драматургині Ляо Їмей називають класикою сучас- ного китайського театру. Написаний та вперше поставлений на театральній сцені у 1999 р. чоловіком авторки Мен Цзінхуеєм, одним з найвпливовіших режисерів екс- периментального театру, цей художній твір витримав вже близько 2,5 тис постановок, зібравши аудиторію понад мільйон глядачів. Це історія про нестямне кохання доглядача зоопарку Малу до своєї сусідки Мінмін. Впертість і відлюдькуватість юнака нагадують характер носорога Тули, яким він опі- кується. Подекуди і поведінка юнака нагадує звірину: через поганий зір у нього роз- винулась здатність розпізнавати людей за їхнім запахом, зокрема Мінмін асоціюється з ароматом лимонної жувальної гумки. У розлогих монологах Малу часто розмірковує над тим, що у сучасному житті немає місця романтичному коханню, яке оспівується в класичній китайській літературі. Попри свою токсичну закоханість в іншого, Мін- мін відповідає Малу взаємністю, але їхні стосунки імпульсивні, деструктивні, тому короткотривалі. Затьмарений жагучим коханням, хлопець викрадає дівчину і готовий схилити небо та зорі до її ніг, але поза обіцянками у нього нічого немає. У відчаї він забиває свого єдиного друга – носорога Тулу – і жертвує у ім’я Мінмін тим, що має – серцем вбитого носорога і самим собою. Ляо Їмей вдалося зафіксувати у п’єсі екзистенційну тривогу молодого покоління на зламі тисячоліть, яка виражається у невизначеності, сумнівах та бажанні знайти свою ідентичність. Як слушно зауважує більшість критиків, п’єса «Закоханий носоріг» стала своєрідною Біблією кохання, оскільки палкі, нестримні, безрозсудні, а подекуди по-звіриному інстинктивні стосунки між Малу та Мінмін – це саме те, чого наразі бракує романтичним стосункам сучасної китайської молоді в умовах глобалізації й урбанізації. Ляо Їмей свідомо перенаситила п’єсу гіперболами, сатирою та гротеском, щоб іронічно змалювати життя людей у нову епоху, де панують чіткі правила спожи- вацтва, а кохання може бути стандартизоване тренувальними курсами. Сценічна архітектоніка п’єси вражає своєю незвичайністю, оскільки вона поєд- нала елементи театру абсурду Ежена Йонеско, фрагменти епічного театру Бертольда Брехта та власне традиційного китайського театру, що загалом виявляється в абсо- лютно нереалістичному часі та історичному контексті, драматичній непослідовності, розлогій декламації монологів та діалогів для аудиторії, пісенних вставках з оцінною функцією, практичній відсутності декорацій.