КИТАЙ ЗА ПРАВЛІННЯ МАО, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ І ХОЛОДНА ВІЙНА: ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
У статті зроблено спробу продемонструвати, що хоча як Китай, так і колишній Радянський Союз тривалий час перебували під правлінням комуністичних режимів, вони мають дуже різні культурні традиції та історичне минуле, які визначають їхні відмінні політичні інститути та соціалістичний розвиток, їхню контрастну реакцію на Холодну війну та різноманітні заходи адаптації до посткомуністичної епохи. Під час свого правління в Китаї Мао Цзедун вирішив повністю закрити країну для міжнародного впливу, щоб досягти своїх імперських амбіцій стати правителем-імператором. Така ситуація зберігалася до смерті Мао, коли Китай почав відкривати двері та налагоджувати контакти з глобальними суспільствами. З іншого боку, після смерті Йосипа Сталіна Радянський Союз почав перетворюватися на більш ліберальну та толерантну країну, одночасно установлюючи більше контактів із Заходом та рештою світу. Припинення холодної війни фактично є результатом дій соціалістичних держави, таких як Китай і колишній Радянський Союз, тому що вони все більше почали усвідомлювати, що їхні ідеології не змогли забезпечити існування комуністичного авторитаризму, тому вони повинні викинути цю систему з історії і примиритися з усім світом. Кінець Холодної війни відбувся завдяки мінливій політичній атмосфері – процес внутрішнього розпаду (як у Радянському Союзі) та трансформації (Китай), яка не мала нічого мало спільного зі взаємною конкуренцією між капіталістичним Заходом і соціалістичним блоком. Холодна війна не була ані проєктом США для поступового досягнення глобальної гегемонії, що мала переважно американський характер, ані епізодом змагання двох супердержав, у якому інші були лише маріонетками чи глядачами. Закінченню холодної війни приписували десталінізацію Хрущова, гласність Горбачова, політику закритих дверей Мао та відкритих дверей Дена. Підсумовуючи, багато вчених раніше стверджували, що завершення Холодної війни на початку 1990-х років було перемогою західної демократії, що є невірним з історичної точки зору.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
Мао Цзедун, Китай, комунізм, Радянський Союз, Захід, Холодна війна
Mao Z D. (1954–1956). Selected Works of Mao Tse-tung. London : Lawrence and Wishart.
Chen J. (2001). Mao’s China and the Cold War. Chapel Hill : University of North Carolina Press.
Gaddis L J. (1997). We Now Know: Rethinking Cold War History. Oxford : Clarendon Press.
Jin G and Liu Q. (1984). Xingsheng yu weiji: lun zhongguo fengjian shehui de chaowending jiegou [Rise and Crisis: On the Ultra-stable Formation of Chinese Feudal Society]. Changsha : Hunan renmin chubanshe.
Lam L S. (2011). The Romance of the Three Kingdoms and Mao’s Global Order of Tripolarity. New York: Peter Lang.
Lüthi L. (2008). The Sino-Soviet Split: Cold War in the Communist World, Princeton: Princeton University Press.
Radchenko S. (2009). Two Suns in the Heavens: the Sino-Soviet Struggle for Supremacy, 1962–1967. Washington, D.C. : Woodrow Wilson Centre.
Westad O A. (1998). “The Sino-Soviet Alliance and the United States”, in Brothers in Arms: The Rise and Fall of the Sino-Soviet Alliance, 1945–1963, ed. Odd Arne Westad, Stanford, Calif.: Stanford University Press, pp. 165–88.
Zhang S. (2010). “The Sino-Soviet Alliance and the Cold War in Asia, 1954–1962”, in The Cambridge History of the Cold War, Vol. 1: Origins, ed. Odd Arne Westad, Cambridge : Cambridge University Press, pp. 353–75.