ДОСЛІДЖЕННЯ «ДАО ДЕ ЦЗІНУ» В ЄВРОПІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
Статтю присвячено першим європейським дослідженням «Дао де цзіну» в рамках академічної синології, які мали місце у Франції в першій половині ХІХ ст. Розглянуто праці засновника французької синологічної школи Жан-Пьєра Абель-Ремюза та його учнів – Ґійома Потьє і Станісласа Жюльєна. Особливу увагу приділено тлумаченню центрального для зазначеного тексту філософського поняття «Дао». Абель-Ремюза написав першу наукову працю, присвячену дослідженню «Дао де цзіну» (1831), у якій висунув гіпотезу про спільне походження ідей Лао-цзи та Піфагора і Платона. Потьє натомість припускав, що філософія даосизму походить з Індії. С. Жюльєну належить перший повний переклад «Дао де цзіну». Абель-Ремюза найкращим відповідником терміна «Дао» вважав грецьке «логос», але найчастіше перекладав «Дао» як «розум» (raison). Потьє не запропонував однозначного перекладу, натомість Жюльєн уперше почав перекладати «Дао» як «Шлях». Визначено, що Ж.-П. Абель-Ремюза, Ґ. Потьє та С. Жюльєн, творчо переосмисливши й піддавши критиці спадщину місіонерів-єзуїтів, вивели дослідження «Дао де цзіну» за межі теології й сформували основи наукових досліджень цієї пам’ятки. Зазначмо, що «Дао де цзін» визнано за філософський текст, а не релігійний чи поетичний твір. Сформульовано перші наукові інтерпретації поняття «Дао»; поряд зі старим перекладом цього терміна – «Розум», запозиченим від єзуїтів, з’являється новий переклад – «Шлях», що затвердився як основний уже у ХХ ст. Крім того, саме тоді вперше сформульовано гіпотези чужоземного походження філософських ідей Лао-цзи, одна з них, а саме індійська гіпотеза Потьє, дожила до наших днів. Праці цих учених вплинули також на історико-філософську рецепцію «Дао де цзіну» та даосизму загалом: на праці Абель-Ремюза спирався Геґель, працею Жюльєна користувався Шеллінґ. Урешті, уперше в Європі зроблено й опубліковано повний переклад «Дао де цзіна» однією з європейських мов – французькою, що робило цю пам’ятку доступною для освічених читачів країн Заходу.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
«Дао де цзін», Дао, Лао-цзи, китаєзнавство, китайська філософія
Кіктенко В. О. Історія українського китаєзнавства (XVIII – початок XXI століття). Київ, 2018.
Лао-цзи. Даодецзін. З кит. переклали Ян Хін-Шун та Жозеф Ліньов //Всесвіт, 1998, № 10.
Торчинов Е. А. Даосизм: Опыт историко-религиоведческого описания. Санкт-Петербург, 1993.
Хохлов А. Н. Китаист Д. П. Сивиллов и его переводы древнекитайской классики // Общество и государство в Китае. Т. XLIV, ч. 1. Москва, 2014.
Шеллинг Ф. В. Философия мифологии. В 2-х т. Пер. В. М. Линейкина. Санкт-Петербург, 2013.
Alquiros H. Tao-Project: 道 德 經 Dào Dé Jīng 2000–2018. URL: http://www.tao-te-king.org/ (дата звернення: 14.11.20).
Abel-Rémusat J.-P. Mémoire sur la vie et les ouvrages de Lao-Tseu, philosophe Chinois du VI. siècle avant notre ère, qui a professé les opinions communément attribuées à Pythagore, à Platon et à leurs disciples. Paris, 1823.
Ampère J.-J. De la Chine, et des travaux de M. Abel Rémusat, Ier article //Revue des Deux Mondes. 1832, Tome 8.
Ch’en D. T. Y. Thoreau and Taoism // Narasimhaiah, C.D., ed., 1972, Asian Response to American Literature, Delhi. URL: https://transcendentalism.tamu.edu/thoreau-and-taoism (дата звернення: 8.09.20).
Dugat G. Histoire des orientalistes de l’Europe du XII au XIX siècles. Tome second. Paris, 1870.
Fabre C. Idéogrammes, caquetages et ornements. Paris et la langue chinoise (1814–1900). Paris, 2015.
Julien S. Simple exposé d’un fait honorable odieusement dénaturé dans un libelle récent de M. Pauthier. Paris, 1842.
Le Livre de la Voie et de la Vertu, composé dans le VIe siècle avant l’ère chrétienne par le philosophe Lao-tseu, traduit en français, et publié avec le texte chinois et un commentaire perpétuel par Stanislas Julien, membre de l’Institut et professeur au Collége de France. Paris, 1842.
Le Tao-Te-King, ou le Livre révéré de la Raison suprême et de la Vertu, par Lao-Tseu, traduit en françois, et publié pour la premiere fois en Europe, avec une version latine et le texte chinois en regard, accompagné de Commentaire complet de Sie-Hoeï, d’origine occidentale, et de notes tirées de divers autres commentateurs chinois, par G. Pauthier. 1re Livraison. Paris – Leipzig, 1838.
Pauthier J.-P. G. Mémoire sur l’origine et la propagation de la doctrine du Tao, fondée par Lao-tseu; traduit du chinois et accompagné d’un commentaire tiré des livres sanskrits et du Tao-te-king de Lao-tseu, établissant la conformité de certaines opinions philosophiques de la Chine et de l’Inde, avec un dessin chinois: suivi de deux oupanichads des Védas, avec le texte sanskrit et persan. Paris, 1831.
Pauthier J.-P. G. Chine ou description historique, géographique et littéraire de ce vaste empire, d’après des documents chinois. Première partie, comprenant un résumé de l’histoire et de la civilisation chinoises depuis les temps les plus anciens jusqu’à nos jours. Paris, 1839.
Pauthier J.-P. G. “Vindiciae sinicae”. Dernière réponse à M. Stanislas Julien, suivie d’un parallèle de sa nouvelle traduction de Lao-Tseu avec une traduction précédente. Paris, 1842.
Pouillon F. (éd). Dictionnaire des orientalistes de langue française. Paris, 2008.
Prémare J. H. Vestiges des principaux dogmes Chrétiens tirés des anciens livres Chinois. Traduit du Latin, accompagnés de différents compléments, par A. Bonnety et P. Perny. Paris, 1878.
Stewart J. Hegel’s Interpretation of the Religions of the World: The Logic of the Gods. Oxfrod, 2018.
道德經 – Dao De Jing. URL: https://ctext.org/dao-de-jing (дата звернення: 12.09.20).