ЦАО ПІ «ДЯНЬ ЛУНЬ. ЛУНЬ ВЕНЬ»

Анотація

Цао Пі (曹丕, 187–226 рр.) – другий син великого полководця Цао Цао (曹‍操, 155–220 рр.) та перший імператор династії Вей (魏, 220–265 рр.). Хоча Цао Пі отримав владу в результаті боротьби зі своїм молодшим братом Цао Чжи (曹植, 192–232 рр.), його управління було відносно стабільним і успішним. Він зосередився на зміцненні військових, політичних та економічних позицій держави Вей, проводив адміністративні реформи та допомагав розвитку літератури та культури. Окрім своєї політичної діяльності, Цао Пі був також відомий як один з найталановитіших поетів та літераторів свого часу. Ще в юності Цао Пі відзначався великим талантом і здібностями у літературі, музиці та живописі. Він написав понад сто віршів, які відрізнялися унікальними римами та ритмічною системою, але при цьому були написані простою та лаконічною мовою. Найвідоміша поема Цао Пі «Пісня про Янь» («燕歌行») вважається найбільш раннім прикладом семистопного вірша. Вона повністю збереглася у семизвучній формі, яка вирізняється унікальним ритмом і римою кожної строфи. У поемі відображено обстановку хаосу та поневірянь наприкінці епохи Східної Хань та виражено гіркоту і смуток розлучених чоловіків та жінок. У прозі Цао Пі звертався до різних тем, таких як історичні події, філософія, моральні питання та людські стосунки. Він також написав критичні есе, у яких аналізував та оцінював твори інших письменників свого часу. Його найвідоміший твір – трактат «Дянь лунь. Лунь вень» («典论. 论文», досл. «Обговорення класики. Критичні статті»). Це збірка есе на політичну, соціальну, культурологічну та інші теми, котра складається з двадцяти спеціальних статей. Одне з цих есе – «Лунь вень» – це перша теоретична робота з історії китайської стилістики та літературної критики, лише воно дійшло до наших часів, усі інші було втрачено. Трактат написано ще за часів, коли Цао Пі був спадкоємцем трону; цей факт вплинув на ідеї, викладені у роботі: література, хоча їй у китайській культурі й до цього відводилося дуже важливе місце, завдяки цьому трактату була піднята на безпрецедентно високий рівень. Цао Пі вважав, що літературні твори мають «відношення до справи управління країною», а також назвав їх «великим здобутком, який можна передати майбутнім поколінням», він оцінив літературні твори вище за «славу та щастя», «пишні промови істориків» та владу високопоставлених чиновників. Це твердження дозволило закодифікувати значну цінність літератури та стало великим проривом у розвитку літератури і проявом літературної свідомості, а також вплинуло на розквіт літературної творчості, теорії та критики у наступних поколіннях.