«ПОТРІЙНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО» ЦЗЯН ЦЗЕМІНЯ: ІНКОРПОРУВАННЯ НЕОКОНСЕРВАТИЗМУ ДО МАРКСИЗМ-ЛЕНІНІЗМУ
##plugins.themes.bootstrap3.article.main##
##plugins.themes.bootstrap3.article.sidebar##
Анотація
У статті досліджена теорія «потрійного представництва» Комуністичної партії Китаю як важливого етапу у розвитку китаєзованого марксизму, проаналізовані історичні передумови її формування, її практичні цілі та основні положення, теоретичний зв’язок з марксизмом-ленінізмом, а також ідеями Мао Цзедуна і теорією Ден Сяопіна. Відзначено, що необхідність впровадження нової теорії була зумовлена необхідністю подолання ідеологічної і політичної фрагментації, що негативно впливало на легітимність центральної влади. Показано що «потрійне представництво» не спирається на революційну історію КПК та ідеологічні догми, а пропонує відповідь на нові виклики. Визначено, що «потрійне представництво» загалом було спрямоване на забезпечення всебічного розвитку соціалістичної економіки, політики, культури та суспільства з китайською специфікою, і це у своїй основі має відповідати фундаментальним інтересам більшості китайських громадян. Зазначається, що такий ідеологічний дискурс не є характерним для соціалістичного будівництва, і це відповідно слід розуміти як істотну зміну орієнтації КПК – від «авангарду робітничого класу» до «всенародної партії». Проаналізовано процес інкорпорування неоконсерватизму до марксизму-ленінізму в теорії «потрійного представництва», що проявилося у прагматичній орієнтації на економічне зростання, китайську культуру, просування інтересів більшості громадян КНР та перетворенні КПК на засіб соціально-економічного й культурного прогресу. Стверджується, що у КНР у цей історичний період неоавторитаризм був переважно політичним дискурсом, який був адаптований і використаний у концепції «потрійного представництва». Окремо проаналізовано сприйняття, обговорення та критику «потрійного представництва» як у самому Китаї, так і на Заході. Відзначено, що китайські вчені загалом вважають «потрійне представництво» новітнім досягненням китаєзованого марксизму, продуктом історичного матеріалізму, відповіддю на практичні питання сучасності. Західним ученим притаманна думка, що ця теорія не є ідеологією як такою, а є компендіумом несуттєвих гасел, покликаних увічнити владу Цзян Цземіня. Більшість західних дослідників вважає, що «потрійне представництво» слід інтерпретувати як створення нової ідентичності партії, її образу у сучасному суспільстві та цілей діяльності. Зроблено висновок, що у «потрійному представництві» відбулася відмова від утопічних ідеалів і зосередження на практичних завданнях побудови соціалізму з китайською специфікою.
Як цитувати
##plugins.themes.bootstrap3.article.details##
ідеологія, марксизм-ленінізм, КПК, ідеї Мао Цзедуна, теорія Ден Сяопіна, «три представництва», неоконсерватизм, неоавторитаризм
Манхейм К. Избранное: диагноз нашего времени. Москва : Изд-во «РАО Говорящая книга», 2010. 744 с.
Brown K. The Communist Party of China and Ideology. China: An International Journal. 2012. Vol. 10. No. 2. P. 52–68.
Bruce J. Red Capitalist in China: The Party, Private Entrepreneurs, and Prospects for Political Change. Cambridge : Cambridge University Press, 2003. x, 187 p.
De Bary Wm. Th., Tu Weiming (Eds.). Confucianism and Human Rights. New York : Columbia University Press, 1998. xxiii, 327 p.
Dickson B.J. Who Does the Party Represent? From “Three Revolutionary Classes” to “Three Represents”. American Asian Review. 2003b. Vol. 21. No.1. PP. 1–24.
Fewsmith J. China Since Tiananmen. Cambridge : Cambridge University Press, 2001. xvii, 313 p.
Kelly D. China: Major Ideological Trends of 1995. / In Cheng J.Y.S. (Ed.). China in the Post-Deng Era. Hong Kong : The Chinese University Press, 1998. PP. 55–79.
Lam Wo-lap W. The Era of Jiang Zemin. London, Singapore : Prentice Hall, 1999. xi, 452 p.
Misra K. Neo-Left and Neo-Right in Post-Tiananmen China. Asian Survey. 2003. Vol. 43. No. 5. PP. 717–744.
Oksenberg M. Will China Democratize? Confronting a Classic Dilemma. Journal of Democracy. 1998. Vol. 9. No. 1. Pp. 27–34.
Song Xianlin. Signs of the Times: The Discourse of “Three Represents” and Globalisation. East Asia. 2005. Vol. 22. No. 3. Pp. 25–40.
Woo-Cumings M. The “New-Authoritarianism” in East Asia. Current History. 1994. Vol. 93. No. 587. Pp. 413–416.
包心鉴。中国共产党人认识真理、改造世界的新成就——江泽民“七一” 讲话提出的十大创新问题。马克思主义研究。2002。第1期。页2–11。
江泽民。江泽民在庆祝建党八十周年大会上的讲话学习辅导，中央党史 出版社，2001a, available at: https://www.chinanews.com/2001-07-02/26/101847.html (accessed 11 January 2021).
江泽民。论三个代表。北京：中央文献出版社，2001b。258页。
江泽民。提出“以德治国”的理念。人民日报，2001c。available at: http://cpc.people.com.cn/GB/33837/2535095.html (accessed 27 December 2020).
江泽民。全面建设小康社会,开创中国特色社会主义事业新局面——在中
国共产党第十六次全国代表大会上的报告 (2002年11月8日), 2002a。, available at: http://old.moe.gov.cn/publicfiles/business/htmlfiles/moe/moe_44/200412/5009.html (accessed 2 January 2021).
江泽民。江泽民“5.31”重要讲话学习读本。中共中央党校出版社, 2002b, available at: http://www.cctv.com/special/777/1/51955.html (accessed 13 January 2021).
江泽民。江泽民文选, 第 1 卷。北京：人民出版社 , 2006。660页。
侯惠勤。试论把握“三个代表”思想的方法论原则。马克思主义研究。2001。 第6期。页11–17。
李崇富。“三个代表”的重要思想与历史唯物主义。马克思主义研究。2001。 第4期。页2–9。
李铁映。马克思主义中国化的最新成果——学习江泽民同志“七·一”讲 话和“三个代表”重要思想。马克思主义研究。2002。第3期。 页2–11。
政哲。“三个代表”思想是与时俱进的马克思主义——兼论“三个代表” 思想的科学内涵与时代特征。马克思主义研究。2002。第2期。页2–7。