КРИЗОВА КОМУНІКАЦІЯ КИТАЮ НА ПОЧАТКОВОМУ ЕТАПІ ЕПІДЕМІЇ COVID-19

Анотація

Епідемія коронавірусу, що розпочалася наприкінці 2019 року в Ухані, стала безпрецедентним випробуванням не тільки для системи охорони здоров’я, але й для китайської дипломатії. У статті розглянуто та проаналізовано низку дій та заяв із боку офіційного Китаю з точки зору теорії публічної кризової комунікації. Описано стратегії та заходи антикризового управління у публічному інфопросторі Китаю у первинний період розповсюдження нової коронавірусної пневмонії всередині країни. На матеріалах текстів прес-конференцій МЗС КНР та новинних повідомлень у ключових офіційних інформагентств розглянуто основні наративи у внутрішній (всередині країни) та зовнішній (поза межами Китаю) комунікації. Аналіз показав недоліки на етапі первинної відповіді на кризу – невчасне реагування, неузгодженість дій, брак емпатичних повідомлень. У майбутньому це може призвести до труднощів у відновленні репутації та, як наслідок, до посилення репутаційного тягаря Китаю у контексті криз в охороні здоров’я. Зміст виявлених наративів, попри недоліки комунікації у висвітленні епідемії в Ухані, відображає поточні тенденції у зовнішній політиці Китаю. Проактивне формування власного образу “відповідальної великої держави” стало одним із найпомітніших проявів у риториці речників МЗС КНР. Внутрішній напрямок кризової комунікації відзначився послідовним інформуванням населення щодо запобіжних заходів та правил гігієни у період епідемії. Разом із загальним наративом “народної боротьби з хворобою” така стратегія допомогла принаймні частково загасити панічні настрої у суспільстві. Особливості висвітлення епідемії у іноземних ЗМІ також стали частиною загального дискурсу епідемії у традиційних медіа Китаю. Посилання на актуальні концепції міжнародних відносин, чітка координація дій із китайськими інформагентствами стали позитивними показниками підготовленості офіційних представників країни до такої ситуації. Загалом, з урахуванням виявлених недоліків, етап первинної реакції на кризу показав задовільну роботу відповідних інституцій та дієвість зовнішньополітичних концепцій, якими ця робота була скерована.